ПОМИЛКОВІ ФРАЗИ БАТЬКІВ
Дорослі полюбляють ділитися власною життєвою мудрістю і накопиченим досвідом з молодшим поколінням. Вони квапляться виховувати при кожній слушній нагоді. Та чи завжди це виправдано...
«ТИ НЕ ВМІЄШ ПРАВИЛЬНО ЦЕ РОБИТИ!»
«Краще я сам, ти не зумієш, не зможеш, не знаєш...», — ці слова психологи вважають чинниками, які свідомо налаштовують дитину на майбутню невдачу. Малюк, який часто чує на свою адресу такі фрази, стає невпевненим. Він починає вважати себе невдахою, котрий не здатний як слід зробити бодай щось у цьому житті. Ініціатива в процесі навчання і спілкування з друзями виходитиме від нього все рідше і рідше.
«ДОБРЕ, ДОБРЕ! ТІЛЬКИ НЕ СКИГЛИ»
Не так багато батьків зможуть вислуховувати нудні слова: «мамо, можна?», «ну дай, будь ласка», «ну хоч раз» протягом декількох годин поспіль. І почуття батьків при цьому зрозумілі. Проте здавати свої позиції в цій ситуації у жодному випадку не можна. Якщо постійно будете «потакати» дитині, вона виросте егоїстом та впевненою, що може отримати бажане, тільки варто влаштувати істерику.
«СПРОБУЙ БОДАЙ РАЗ ЩЕ ТАК ЗРОБИТИ»
Дуже часто все обмежується погрозами, які ніколи не втілюються в життя. Якщо кажете дитині про покарання за певні вчинки, завжди виконуйте обіцянки. Вона знатиме, що це не пусті слова. Адже, якщо постійно будете терпіти, а одного разу тільки зірветеся, педагогічного ефекту це не матиме. Дитина просто образиться, але не більше.
«ПРИПИНИ НЕГАЙНО. ШВИДКО, Я СКАЗАЛА!»
Дорослі дозволяють собі так говорити лише з дітьми. Будь-яка інша близька людина давно б уже образилася. Проте часто вважається, що дитині такі слова казати можна і навіть потрібно. Натомість вона відчуває сильний негатив, що спричинить бажання протестувати. Маленькі діти стають примхливими, а більш старші можуть нагрубіянити у відповідь і продовжити чинити по-своєму.
Дорослі часто люблять говорити дітям, що дівчинка має бути охайною і не тинятися по дворах, а хлопчики ніколи не повинні плакати і зобов’язані обожнювати спорт. Інакше він стане «матусиним синочком», а дівчинка виросте й ніколи не вийде заміж. У дитини складаються чіткі стереотипи. Коли хлопчик подорослішає, відчуватиме себе збитковим, а дівчина може стати закомплексованою у виборі професії. Ймовірна і протилежна ситуація: певне нав’язування в дитинстві може викликати кардинальне заперечення.
«НУ І ЧОГО ПЛАКАТИ ЧЕРЕЗ ТАКІ ДРІБНИЦІ?»
Для дорослих багато причин розпачу дитини здаються дріб’язковими і незрозумілими. Батьки часто забувають про те, що могло засмутити, коли вони самі були дітьми. Малюк завжди прагне співчуття з боку батьків. Якщо ж вони не звертають уваги на дитячі проблеми і не хочуть сприймати їх серйозно, дитина перестане з ними ділитися своїми труднощами. Дорослі ризикують втратити дитячу довіру, відновити яку досить важко.
Скарги на здоров’я, які найчастіше виражаються в тому, що від сварки коле серце, підвищується тиск, сильно болить голова, починають лунати на адресу чада все частіше. В результаті дитина перестає особливо турбуватися про здоров’я близьких. Якщо ж комусь із родичів стане дійсно погано, первісток може мимоволі сприйняти це як черговий виховний момент.
«МИ НЕ МОЖЕМО КУПИТИ ЦЮ ІГРАШКУ»
Дитина сприймає таке формулювання, немов «якби були гроші, ми б обов’язково це все купили». Але ж річ не у відсутності потрібних коштів, а в тому, що не можна оточувати себе незліченною кількістю непотрібних речей. Варто пояснити дитині, як заробляються гроші, і яким чином складається родинний бюджет.
«Ти все робиш не так, недолугий...» — подібні слова дуже серйозно позначаються на самооцінці дитини. Вона починає мимоволі поводитися відповідно до цих «обвинувачень». Дорослішаючи, ваш нащадок вважатиме свій характер нестерпним. Інколи дитина починає наслідувати батьків і називати їх невдахами.
«ТОБІ ВЖЕ ЧАС ЗРОЗУМІТИ, ЩО...»
Продовження фрази стандартне: поважати старших, ти вже дорослий, слухатись батьків... Причому виголошуються ці слова виключно лише з повчальною інтонацією. Подібне ставлення викликає тільки одне бажання: опинитися подалі від батьків. У деяких дітей спрацьовує особливий психологічний механізм, і, в результаті, вони під час таких моралей мимоволі замислюються про щось своє і пропускають слова батьків мимо вух.