24 листопада - День пам’яті жертв голодомору

Президент України, підтримавши ініціативу громадських організацій, міністерства культури і мистецтв, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення, ухвалив встановити в країні День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Заходи, присвячені цьому дню, щорічно проходять в четверту суботу листопада.

Спочатку Указом президента України від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам’яті жертв голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. У 2007-му році, згідно Указу Президента України № 431/2007 від 21-го травня 2007-го року, в назву цього пам’ятного Дня були внесені зміни: "Внести до Указу Президента України от 26 листопада 1998 року N 1310 (1310/98 ) "Про встановлення Дня памяті жертв Голодоморів та політічніх репресій" (в редакції Указа від 15 липня 2004 року № 797 (797/2004) зміни, віключівші у назві та тексті слова "та політічніх репресій".

Зараз День пам’яті жертв голодомору щорічно відзначається в четверту суботу листопада.

В 2018 році День пам’яті жертв голодомору припадає на 24 листопада.

В 1932-1933 роках керівництво Радянського Союзу, переслідуючи намір знищити частину українців, офіційно заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду та відмовилося від міжнародної благодійної допомоги, що пропонувалася і часто за сприяння українців-емігрантів. В самому СРСР десятиліттями тривала заборона на пам'ять про жертв Голодомору – жодних публічних розмов про це, вшанування пам’яті невинно вбитих.                                      Тільки із відновленням державної незалежності український народ зміг зірвати табу з теми Голодомору і пам'яті про 7 мільйонів своїх рідних, близьких, земляків, яких радянська влада жорстоко вбила в 1932-1933 роках. Силу цьому процесу дали люди, які не дивлячись на офіційне замовчування з боку режиму, завжди пам’ятали – що зробили з українською нацією на початку 1930-х. А також завдяки українцям та всім, хто їх підтримував, які за межами СРСР зберігали пам'ять про Голодомор та передавали своїм дітям від 1933 року до сьогодні!                                               Ще у вересні 1933 року в світі всі, хто мав співчуття до українців і засуджував дії радянської влади, вшановував пам'ять жертв Голодомору. Так 11 вересня 1933 року в Берліні проходив День скорботи за мільйонами померлих від голоду українців та поминальна панахида на заклик-звернення Адміністратора і Апостольського візитатора для українських емігрантів у Німеччині отця Петра Вергуна. 

А 13 вересня – єпископ УГКЦ Канади Василь Ладика виголосив пасторське слово до українців, які проживали в Канаді, з різким засудженням дій радянської влади в Україні. 

Західна Україна, яка на час геноциду українців не входила до складу УСРР, не залишалася байдужою до долі братів своїх. Українці цих теренів доклали великих зусиль, щоб підняти на міжнародній арені питання зупинення винищення голодом української нації, організовували численні фінансові та продовольчі допомоги. На жаль, вони були безсилими перед радянською пропагандою та озброєними радянськими силовиками, які розташовувались по периметру кордону УСРР, перетворивши Україну на соціальну резервацію. 29 жовтня 1933 року у Львові, в Соборі Св. Юра, відбулася літургія за мільйонами вбитих українців, на якій були присутні представники Громадського комітету порятунку України, створеного Митрополитом Андреєм Шептицьким. Богослужіння провели у всіх церквах Галицької Церковної провінції.

Наступні широковідомі публічні скорботні заходи, що організовували українці в еміграції, відбулись в США майже через 20 років після геноциду. Так 11 вересня 1951 року в Нью-Йорку пройшов мітинг на вшанування пам’яті жертв  Великого Голоду 1932-1933 року за участі мера міста Вінсента Імпелліттері та професора Йєльського Університету Рафаеля Лемкіна – автора юридичного терміну «геноцид», який дії СРСР проти українців назвав «класичним прикладом геноциду». Пізніше Лемкін закликав ООН визнати порушення Конвенції ООН 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього з боку СРСР.

Вже 21 вересня 1953 року на марші українців США з нагоди роковин Великого Голоду 1932-1933 року в Україні Рафаель Лемкін виголосив відому нині промову «Радянський геноцид в Україні», в якій виклав власну концепцію геноциду українців.

До 40-х роковин Голодомору, 23 вересня 1973 року, нью-йоркський відділ Українського Конгресового Комітету Америки організував велику демонстрацію в пам'ять жертв Голодомору в Україні в 1932-1933 роках.

Починаючи з 1983 року в столиці канадської провінції Альберта, місті Едмонтоні, щорічно відбувалося вшанування пам’яті жертв Голодомору на офіційному рівні. Того року в Канаді були встановлені перші в світі пам’ятники жертвам Голодомору: «Розірване кільце життя» в Едмонтоні та пам’ятний знак  з присвятою: «У пам'яті про понад 7 мільйонів жертв голоду-геноциду 1932-1933 років в радянській Україні, сталінського злочину проти людства» в місті Уінсор. 

В Україні ж церемонії вшанування пам’яті жертв Голодомору стали можливими лише з розпадом Радянського Союзу та відновленням державної незалежності України. З кінця 1980-х рр., завдяки діяльності активної громадськості, вже у вересні 1990 року в багатьох регіонах України пройшли скорботні заходи та панахиди за вбитими українцями в 1932-1933 роках. 1990-ті роки в Україні ознаменувалися розгортанням широкої дослідної, пошукової, наукової, освітньої, культурної роботи, спрямованої на відновлення пам’яті про мільйони жертв Голодомору. З проголошенням незалежності у 1991 році до справи з вшанування пам`яті жертв злочину та відновлення історичної правди підключилася і держава. Щоправда, давалася взнаки присутність на багатьох ключових посадах людей, які ще вчора були адептами комунізму. Відтак фінансової підтримки з державного бюджету жодна справа з теми Голодомору так і не отримала. Хоча безперешкодно були реалізовані проекти за рахунок спонсорів, благодійників та народу.

В 1993 році Президент Леонід Кравчук підписав Указ  «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні». Тоді ж було урочисто відкрито пам`ятний знак «Жертвам Голодомору 1932-1933 року» на Михайлівській площі у Києві, який довгий час, до появи Меморіалу жертв Голодомору, виконував функції місця вшанування пам’яті жертв геноциду. В 1998 році Указом Президента України Леоніда Кучми було встановлено щорічний національний пам’ятний День  пам'яті жертв голодоморів та визначено вшановувати його у четверту суботу листопада.

В силу різних обставин, назву цього пам’ятного дня змінювали декілька разів: 2000 р. – змінено на «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій», 2004 р. –  «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій», 2007 р. – «День пам'яті жертв голодоморів». Назва всеукраїнського пам’ятного дня «День пам’яті жертв Голодомору» сьогодні поки що побутує лише в усній традиції. 

В 2016 році в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору», за участі істориків та громадських діячів, відбулося громадське обговорення цього питання. Більшістю учасників було підтримано рішення про доцільність перейменування назви пам`ятного дня «День пам'яті жертв голодоморів» на «День пам`яті жертв Голодомору». Адже, станом на сьогодні в Україні на юридичному та законодавчому рівні назву «Голодомор» має лише геноцид 1932-1933 рр. Події 1921-1923 рр. та 1946-1947 рр. кваліфікуються як масовий голод, геноцидний характер якого наразі не доведено. А отже, від вживання слова «голодомори» в множині нівелюється поняття Голодомору 1932-1933 рр. як геноциду. Також, вживання поняття "голодомори" у множині  часто є причиною критики з боку світової спільноти та опонентів, і є приводом для невизнання Голодомору як геноциду українського нації.

24 вересня  2003 році на 58-й сесії Генеральної асамблеї ООН в зв’язку 70-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні відбулося обговорення питання оцінки штучно організованого радянською владою голоду та вшанування пам'ять жертв злочинних дій. А 7 листопада 2003 року Генеральна Асамблея ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Голодомору – Великого голоду 1932-1933 років в Україні», в тексті якої зазначено: «Голодомор - Великий голод 1932-1933 років в Україні - забрав життя від 7 до 10 мільйонів ні в чому не  винних  людей  та став  національною  трагедією  для  українського  народу».

З 2005 року питання дослідження Голодомору, вшанування пам’яті мільйонів жертв та визнання його геноцидом проводилося на значно вищому рівні, оскільки ця тема була одним із пріоритетів політики пам’яті Президента України Віктора Ющенка. Саме тоді в Україні, представництвах України у світі, та країнах, де проживають українці, було на практиці запроваджено щорічне проведення скорботних заходів до Дня пам’яті жертв Голодомору – в четверту суботу листопада. Традиційно, в четверту суботу листопада, о 16:00, пам'ять про понад 7 мільйонів українців, вбитих під час геноциду, вшановують хвилиною мовчання та запаленням свічок на центральних площах міста, біля пам’ятників жертвам Голодомору, в храмах та в Залі пам’яті Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» у Києві. Традицію запалювати свічки у вікні своїх будинків, так звану акцію «Свічка у вікні», у 2003 році запропонував дослідник Голодомору Джеймс Мейс: «Навіть сім десятиліть опісля свічка, що мерехтить у вікні, видається мені гідною відповіддю».