130 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОСТАПА ВИШНІ

Народився Павло Губенко (Остап Вишня) 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній родині. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом навчався у Києві, у військово-фельдшерській школі, яку закінчив у 1907 р. 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання й віддався журналістській та літературній роботі.

Перший свій сатиричний твір «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» за підписом П. Грунський письменник надрукував у газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 р. У квітні 1921 р. П. Губенко стає працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше — й відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагував С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис Остап Вишня.

Визначальні особливості гумору О. Вишні — багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги — один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.

Остап Вишня майстерно застосовує прийом зіставлення та поєднання в межах одного твору різних лексичних «шарів» і стилів — побутової і політичної, літературної і ділової, «протокольно»-канцелярської мови, стилю високого, ліричного й буденного. Джерело таких мовно-стилістичних прийомів і засобів — мовна практика народу, літературна класика, найперше — І. Котляревський, Т. Шевченко, М. Гоголь.

У творах повоєнного періоду він часто виводить образ людини з народу (чи бодай подає про неї лаконічні відомості) — свого спільника, однодумця. Один із таких прикладів — постать діда Свирида в «Зенітці» як живе втілення кращих рис народного характеру. У ряді ж творів («Зоре моя вечірняя...», «У ніч під Новий рік», «Як вовки голову з'їли» та інших) роль такого образу відверто функціональна.

Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу постає Остап Вишня в усмішках власне мисливських — про перебування людини на полюванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок зумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного й який уміє скористатися народним колоритним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту.

Внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий, письменник був справжнім новатором. Твори Остапа Вишні – народного митця і великого майстра сатири та гумору – здобули заслужене визнання мільйонів читачів.