02 березня. Народився Архип Тесленко

Архип Тесленко народився 18 лютого (2 березня) 1882 в селі Харківці Лохвицького повіту на Полтавщині в селянській родині. Закінчивши Харківецьку церковно-приходську школу, продовжує навчання в місцевій церковно-вчительській школі, готуючи себе до педагогічної діяльності, постійно займається самоосвітою. Виключений за «вільнодумство». У 1910-му хворий, виснажений арештами й засланнями невдовзі помер.

Архип Тесленко — одна з найтрагічніших постатей в українській літературі. І не лише тому, що безперестану борсався в тенетах бідняцького глухого села, поневірявся по судах, етапах, тюрмах, засланнях, захворів на туберкульоз, — і прожив коротке життя: усього-то 29 років. А ще й тому, що в силу багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин письменник обрав трагічне як засіб естетичного відтворення дійсності. 

З 1897-го почалося трудове життя юнака; спочатку на поденщині у сільських багатіїв, а потім «писарчуком» у волосному управлінні в Лохвиці. Майже чотири роки Архип Тесленко прожив у Лохвиці, працюючи у нотаріальній конторі. Згодом А. Тесленко захоплюється театром, пробує свої сили в драматургії. Влітку 1903 навіть організовує аматорський театр у рідному селі, сам бере участь у виставах.

У 1905-му Архип Тесленко вступив до революційної організації «Селянська спілка». Цього ж року за участь у селянських заворушеннях був заарештований, наступного (1906-го) заарештований удруге і засланий спочатку на Вологодщину, а потім у Вятську губернію. Перехворів тифом у Бутирці, слабого й немічного погнали пішки етапом до Вятської губернії, куди він прибув 25 грудня 1908, а на наступний день того ж року закінчувався строк його заслання.

Протягом осені 1909 та весни 1910 письменник публікує статті, в яких рішуче заперечує антинародні дії царизму, до кінця залишаючись вірним демократичним ідеалам. 1910-го повернувся до рідного села, де хворий на сухоти й виснажений арештами й засланнями невдовзі помер.

Письменник Семен Сумний написав повість «Молодість Тесленка» (К., 1949), івано-франківський письменник Степан Процюк є автором роману про Архипа Тесленка під назвою «Чорне яблуко».

рхип Тесленко почав писати поезії російською мовою 1902-го, потім продовжив українською.

Перші оповідання, написані 1904, були надруковані 1906-го в журналі «Нова Громада» і газетах «Громадська думка» та «Рада». Пізніше Тесленко друкував оповідання і дописи з селянського життя також у газеті «Село» та часописі «Світло».

Низка оповідань Тесленка — «За пашпортом», «Хуторяночка», «Радощі», «Наука», «Школяр» (усі 1906) — присвячена зображенню нужденного і безправного життя українського селянства за царату. Тематично близькі до названих автобіографічні оповідання «Немає матусі», «Поганяй до ями!» (1910), «Що б з мене було» (1911); теж на власному досвіді написані тюремні оповідання «На чужині», «В тюрмі» (1910). В оповіданнях «Любов до ближнього», «У схимника» (1906) зображено служителів офіційного православ'я чужим інтересам українського населення. Одним з найкращих творів Тесленка є повість «Страчене життя» (1910), в якій на тлі життя бідної селянської родини показана доля дівчини-вчительки, доведеної умовами жорстокої дійсності до самогубства.

Критика своєчасно помітила визначний талант Архипа Тесленка і живу мову розповіді, в якій слідні традиції української класики (зокрема Марка Вовчка) з елементами імпресіонізму; тюремні й деякі інші оповідання Тесленка мовою і манерою розповіді близькі до ранніх оповідань Володимира Винниченка.

Твори Тесленка перевидавалися багато разів. Найповніші видання: «З книги життя» (1912, 1918, 1925), «Повне зібрання творів» (1928), «Твори» (1956) та ін.